Питання чим саме є віра є певною проблемою для її розуміння. Звідки народжується віра. І чому вона взагалі відбувається у людині. Ми говоримо про те, що усі мають у собі цю можливість, потенціал до віри. Ми говоримо в слід за Апостолом Павлом, що віра народжується від слухання. Щоб для того. Щоб повірити треба почути, отримати це від когось. Але разом з тим ми усі зупиняємося перед тим, що віра в певній мірі є таємницею.
Ми придивляємо до людей віруючих. І відчуваємо, що справжня людина, яка вірить, має у своєму серці цю зустріч з Тим, Хто невидимий і десь поза цим світом, вона живе у якійсь зовсім іншій локації, знає те, чого ми не знаємо. Цей певний інший світ віри є проблемою для людей середньостатестичних. Вони не можуть судити про те, чого не знають.
У нашому світі, де всьому намагаються знайти якесь визначення, місце та просте логічне зрозуміння віра залишається до сих пір незрозумілою та десь небезпечною. Адже ці люди можуть вчинити так як нам ніколи і не прийде в голову.
Зараз я би хтів застановитися над тим що саме є причиною віри. Чи не є дуже часто наше небажання жити у цій реальності причиною нашої релігійності? Чи не є наша віра втечею від цього життя?
І тут я би зразу хтів би сказати, що справжня віра починається зараз, тут. Приглядімося до Святого Письма. Бог з'являється, вторгається у життя людини і змінюється усе. Але віра починається з зустрічі. Віра не може будуватися лише на тому, що я прагну, я хочу щоб так було.
Віра саме цим і відрізняється від мрії, що вона реальна. В той час як фантазії зовсім нічого не мають спільного з життям. У мріях я можу бути сильним і здоровим, в той час як у реальності я насправді хворий і слабкий. Віра будується на правді. Я переживаю у вірі те, що насправді існує. Я не говорю про те, чого нема. І хоча у вірі присутній елемент надії, то все одно вона будується на тому, що зараз є.
Але знову поставлю питання: чи не є наша віра лише гарною казкою, у яку нам добре вірити. Нам так хочеться, щоб саме так було, що ми живемо саме з цієї поправкою. І тут би я хтів сказати, що християнство будується не лише на голій вірі, але і на певних фактах. Христові чуда, з-посеред яких найбільше Його Воскресіння, є тими знаками на яких я будую свою віру. Так само і у власному житті я якимось чином відрізняю серед різних обставин Божу благодать та Його Провидіння. Той хто не досвідчив чогось такого не може назвати себе справжнім віруючим.
Я маю відчути цю Любов, доторкнутися її — інакше просто неможливо. Це не обов'язково має бути якійсь містичний досвід. Це може бути просте розуміння того, що кожне добро яке я отримав у своєму житті від Нього. Ця зустріч може починатися з простої подяки, з вислуханої молитви, з усвідомлення того, що Хтось є наді мною.
Але це все безперечно не заперечує того, що ми прагнемо, що наша віра може бути справжньою жагою, спрагою. Наше бажання зустрітися з Тим, Кого ми любимо, може бути ще одним підживлюючим джерелом нашої віри.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Против Троицы. (2008) - Сергей Дегтярь Это произведение рождалось тогда, когда я переосмысливал догмат троицы и хотел верить только в Единого Бога - Вс-вышнего. Я думал, что не могу и не хочу больше оставаться в противоречиях и не хотел разделяться в христианстве. Это было, наверное, подготовкой к тому, что в дальнейшем мне придётся покинуть христианство, чтобы не страдать за одних и не быть в противоречиях с другими. Ведь известно всем, что в христианстве много течений. Одни признают Бога в единственном числе, а другие - во множественном. В пятидесятничестве я впервые задумался кому нужно молится, а кому не следует. Но, так получалось, что я молился то одному, то второму, то третьему. Каждое из лиц претендовало на свою исключительность и божественность. Я боялся обидеть то одного, то другого, то третьего. Во мне была путаница. Я хотел, чтобы Бог был единственным, но, христианство преподносило непонятное учение о трёх лицах, но одном Боге. Я не хотел противоречий. Я думал, что должен быть Единственный Вс-вышний, но мне говорили, что Отец и Сын и Святой Дух - равны во всём, поэтому Я молился им, а не Ему. С 1996 года по настоящее время я изучил практически все конфесии в христианстве. Я двигался к Богу в познании всех трёх и в результате этого прошёл немало учений. Мне всё это так надоело, что сейчас я не хочу более думать обо всём этом.
Я больше не хочу говорить о Троице и лицах в ней. Мне нужен лишь один Вс-вышний. Пусть Он будет моим оплотом спасения в этом мире.
Я покинул христианство и больше не хочу в него возвращаться. В нём много противоречий. Лучше уж ощущать себя не знающим ничего, кроме Христа распятого, как говорил ап. Павел.
